Таїна дерев’яних храмів

                  

Доповідач Візниця Оксана   

                Керівник Попіль Л.Б.

Відомий професор Фірлінгер наказував своїм учням, ті їхали до України, здійснювати виграний на конкурсі проект: "Ви повинні будувати і побудувати все так, щоб Київська  Русь стала парком Центральної Європи." І справді, наш край сьогодні оригінальний і неповторний куточок. Багато різноманітних народів, релігій, країн, та власне, і своєрідних людей створили те, що називається словом — Україна. Тут для кожного знайдеться щось своє, рідне, і водночас незвичне та цікаве.
Звичайно все цікаве починається з романтичного і таємничого минулого… На древній Русі християнство сприяло розвитку храмової архітектури. Найдивовижніша риса християнської обрядовості полягає в тому, що зародившись у східному Середземномор’ї, вона у кожного наступного народу набувала нового, національного характеру.
У кожного краю є щось таке, чого немає ніде інде і чим можна гордитися навіть за межами своєї держави. Такою гордістю для нас є унікальні в своєму роді дерев’яні церкви, збудовані народними майстрами без жодного гвіздка у специфічних архітектурних стилях, притаманних лише певній місцевості.Дерево у безводній пустелі вказує на місце, де є вода і можливе життя. Символіка дерева розвивається у Біблії в трьох напрямках: древа життя, древа Царства Божого і древа Хреста.
Церква є древом життя, древом пізнання. По-друге, дерев’яна церква є ї символом космічного древа, образним втіленням всесвіту. Нарешті, дерев’яна церква є розгорнутим уособленням євангельського Древа Хреста, мук Спасителя, його жертви, принесеної в ім’я усього людства.Кожен спочатку зачаровується якоюсь неземною красою таких церков, переживає легке сп'яніння від довершеності їхніх форм, органічності архітектури, гармонійної вписаності у ландшафт. Після того, як минає перше здивування, приходить бажання розібратися у природі цього феномену, проникнути у його сутність. І тут починаєш розуміти, що кінцевої сутності ти так і не осягнеш. Дерев'яна церква наділена нескінченнім змістом — як і цілий Всесвіт. Чому? Та мабуть тому, що вона, власне, і є маленькою його моделлю, у котрій, мов у краплинці, відображується гігантський космос. Дерев'яна церква немов виростає з рідного грунту подібно до дерева. Здається, на перший погляд,  що це не творіння рук людських. Вражає її органічний зв'язок з природою. У цьому храмі відчувається синкретизм релігійного світосприйняття, коли суб'єкт розчиняється в об'єкті, людське — у божественному, - штучне у природному, будівля — у ландшафті.

У дерев'яній церкві завжди відчувається щось дуже-дуже давнє, правічне. Саме вона виглядає одним з утілень того Слова, що «споконвіку було..., і Слово було у Бога, і Слово було Бог» (Євангеліє від Іоана, 1:1).Здавна українця у його мандрах рікою життя супроводжувало дерево — від оспіваної І.Чендеєм яворової колиски до останнього притулку у вигляді дубової домовини. Ці плоти погойдувалися на хвилях буденності, змінювали форму і розмір, але вічним лишався постійний зв'язок людини з деревом, як у інших куточках планети існував такий же нерозривний зв'язок людини і моря, людини і пустелі.За Біблією, дерево є найбільш доступним людським відчуттям прояву життєвої сили, яку Творець розлив у природі (Буття, 1:11). Щовесни дерево провішує відродження (Євангеліє від Матфія, 24:32). Дерев’яна церква якраз є втіленням такого життєтворчого потенціалу рослинності.Будівничі традиційно використовували контраст світла і тіні — темного бабинця і залитої променями центральної частини церкви, світлих дахів і похмурого піддашшя. Це найперше, що кидається у вічі при спогляданні дерев'яних церков. Оця, споконвіку притаманна українцям схильність чітко ділити світ на біле і чорне, життя і смерть, на добро і зло, — надзвичайно чітко проступає у таких церквах. Вражає мудра стриманість кожного верху, що, заламуючись ступінчастою пірамідою, здіймається догори наметом прадавньої форми. Досконала композиція з трьох зітканих з мерехтливих гонтинок верхів урівноважує, поєднує правічні стихії неба і землі: стіни зрубів, складені з грубезних колод, ніби виростають із землі, а завершення з маківками та металевими хрестами вже належить небесній стихії.
Дерев'яні храми можна знайти практично у кожній області західного регіону. Вони зачаровують прекрасною архітектурою, незвично яскраво декорованими інтер'єрами. Але найбільше ними славиться Карпатський край.Традиційно вирізняють 5 стилів карпатських дерев'яних церков. Лемківський, бойківський та гуцульський — найменовані за назвами етнічних груп карпатських українців, а готичний і бароковий — засвідчують зв'язок із Заходом."Бойківський" тип церков безперечно є якимось початковим варіантом дерев'яних храмів у Карпатах і за їх кордонами, який був випрацьований народними майстрами в далекому минулому. Храм тризрубний, триверхий з шатровими верхами, з кількома заломами. До кефа із заходу і сходу прилягають більш вузькі прямокутники зрубів бабинця та вівтарної частини. До цього типу відносяться церкви у селах Кострино, Ужок, Вишка, Верхній Студений. “Бойківські” храми дістали свою умовну назву від етнографічної групи, яка населяє Східно-Карпатський регіон.А ось головною стилістичною відмінністю "лемківських" церков є усунення центричності будови шляхом переміщення висотної домінанти з центрального зрубу, нефу на високу дзвіницю, зведену над бабинцем або поряд з ним. Навіть якщо у "лемківської" церкви немає шатрового покриття над якимось із її зрубів, заміненого двоскатною стріхою, у неї обов'язково є розвинута барокова маківка. План же “гуцульської” церкви має хрестоподібну форму і складається з п'яти зрубів. Центральний зруб ширше бічних (північною та південною), довжина яких трохи менша довжини західного та східного зрубів. Центральний зруб на середині своєї висоти переходить з прямокутної форми у восьмигранну, внаслідок чого і шатрове перекриття його приймає таку ж форму. Однокупольний п'ятизрубний “гуцульський” храм відрізняється своєю компактністю і стрункістю. У Закарпатті цей тип представлений двома храмами (смт. Ясіня та с.Лазіщина, Рахівського району).

Надзвичайно цікавою й цінною є група готичних дерев'яних церков у долині Тиси. У стрункому силуеті цих храмів їх творці, здається, зафіксували мить, коли створене руками на землі ніби долає силу тяжіння і от-от злетить стрімкою стрілою у височінь. Готичні церкви Тячівського району (Діброва, Нересниця) є трохи меншими. У 1930-х роках дві готичні церкви з сіл Нижнє Селище та Холмовець перевезено в Чехію. Закарпатські готичні церкви багато чим подібні до готичних храмів та дзвінниць румунського й угорського Потисся.

Однією з перевезених церков на Тернопільщину є церква у с. Нагірянка. Перевезена з Карпат в 1672 р. В 1782 р. була перебудована. Прибудови на південному фасаді бабинця і апсиди датуються ХІХ ст.

Нині у Тернопільській області нараховують приблизно 85 храмів зроблених із дерева. У Копичинцях є дерев’яний храм – церква Воздвиження Христа, яка споруджена у 1630 році.

Церква Воздвиження Христа знаходиться у районі міста Кутець. Коло храму є дзвіниця, встановлення якої припало на першу половину XVIII ст. Дзвіниця теж дерев’яна, розташована на захід від церкви, накрита невисоким чотирискатним дахом. Пам’ятка – одна з найбільш ранніх дерев'яних споруд на Поділлі, відноситься до творів української народної архітектури.

Цінними архітектурними пам'ятками на Гусятинщині є дерев'яна церква св. Великомучениці Параскеви і дзвіниця (XVIII ст.) у Крогульці. Свого часу тут служив священиком батько Богдана, Миколи і Левка Лепких - отець Сильвестр, відомий у літературі як письменник Марко Мурава.

Чудова дерев'яна церква св. Миколая з дзвіницею (1777 р.) стоїть на високому пагорбі, куди ведуть бетонні сходи. Класична подільська триверха церква під гонтом, безперечно, входить в п'ятірку найгарніших дерев'яних храмів на Тернопіллі. З церковного подвір'я, оперізаного невисокою мурованою з місцевого каменю огорожею, відкривається панорама села і околиць.

В нашому місті збереглося два старовинних дерев‘яних храми.

Перший - це церква Успення Пресвятої Богородиці, розташована в центрі міста. Побудована  у 1581-84 роках з ініціативи ремісників Чорткова кушніра Миколи Драчука та швеця Гаврила Журавля  в традиційному “карпатському стилі”. Тричі церква зазнала руйнувань під час нападів на місто турків і татар: у 1593, 1617 та 1640 роках. Щоразу відбудовували її майже заново. Це - тридільний храм хатнього типу із двоспадовим дахом, на якому вежа з хрестом. В XVIII столітті створено іконостас церкви. Храм як пам'ятка історії та архітектури цінний тим, що він дуже рідкісного типу, одна з найстаріших церков на Поділлі.

            Вознесенську церкву з Чорткова неможливо сплутати з жодною іншою - її силует єдиний і неповторний, принаймні, серед існуючий нині церков. Чимось вона схожа на вкритого лускою-гонтом доісторичного бронтозавра - настільки архаїчно і монументально виглядає споруда. А затишну нотку вносять різнокольорові скельця у ліхтарі центральної бані. Народні умільці спорудили (1630) цей храм без єдиного цвяха. Три частини храму, що завершуються куполами, традиційно символізують тризуб. Разом з містом церква зазнавала жахливих руйнувань під час нападу на Чортків татар у 1640 і турків у 1672 роках. Повністю церква відбудована у 1717 році. Тоді ж, під час свята Вознесіння Господнього, освячена як Вознесенська (до цього часу була церквою св. Миколая).Це - один з найбільш довершених взірців народної архітектури Поділля.

І.Грабар назвав наш дерев'яні церкви "дивовижними храмами-казками". І справді, якщо собор Паризької Богоматері навіяв В.Гюго романтичну історію про середньовічне кохання, якщо один з італійських монастирів асоціювався в У.Еко з детективною історією ченця-інтелектуала, якщо у свідомості М.Гоголя котрась з полтавських церквиць проросла химерним "Вієм", то й кожна з наших церков несе у собі казку, повість, роман про нашу минувшину, про натхнення і надії наших незабутих предків, про безсмертний геній невеликого паростка українського етносу, що споконвіку проживає за Карпатами.

Пожежі, замокання, навмисне знесення через міжконфесійні суперечки, варварське обшивання бляхою і пластиком – скільки пам'яток вже втрачено, і скільки ще загине через людську недбалість?

Тихими «мріями з дерева крилатими» називав Богдан-Ігор Антонич дерев’яні храми. Одна схоже на те, що скоро Україна залишиться без мрій та пам’яті, яку зберігали іконостаси та стіни дерев’яних храмів.

Пам'ятки, що дійшли до нас, потребують єдиного — синівського піклування. Необхідно зберегти не тільки відомі шедеври, а й найменшу капличку чи придорожній хрест, бо все це є частинкою життя нашого народу, його пошуками краси і ствердженням віри.