Українець,
який став громадянином світу
Народився Олександр
Архипенко 30 травня 1887 року в Києві, де прожив 19 років до від'їзду в Москву
в 1906 р. Батько Порфирій Архипенко викладав інженерію в Київському
університеті й був винахідником. Дід був іконописцем. Малювати малий Олександр
почав при ньому. На вплив іконописного мистецтва у творчості Архипенка в плані
використання кольорів вказували потім не раз. У Києві Олександр чотири роки
навчався в Мистецькій художній школі, яку не закінчив, бо йому набрид викладацький
консерватизм. Подався до Москви. Відвідував виставки, що і було продовженням
його навчання. Після того як побачив експозицію салону «Золоте руно» з Франції,
зрозумів: його місце там, у Парижі. В 1908 році він уже на Монмартрі —
геніальне рішення! Париж, як відомо, був тоді місцем революційного мистецького
авангарду. Його колегами і друзями стають Пікассо, Матісс, Сезанн, Леже, Брак,
Модельяні, Аполлінер, митці-емігранти зі Східної Європи, зокрема Шагал. Він
кинувся за наукою до Лувру, де насамперед зацікавився безпосереднім, наївним
мистецтвом Африки так званого примітивізму. Класика його не хвилювала. Він був
народжений для іншого, нового стилю в скульптурі. Спочатку цим стилем стає
кубізм, родоначальником якого в живописі був Пікассо. Архипенко першим
використовує цей стиль у скульптурі. Участю у виставці «Салону незалежних
митців» у 1910—1911 роках заявив про себе як про новатора, і далі — все його
творче життя, а це близько 60 років, було постійним експериментаторством,
пошуком нового у формі, змісті, матеріалах, кольорах, стилях. Раз і назавжди
категорично відкинув будь-які умовності, традиційність. Став вічним
революціонером у мистецтві. Творча сміливість, ризик, несподіваність,
геніальність — це не одинокі визначення, вживані мистецтвознавцями щодо його
творчості. Перше міжнародне визнання Архипенко здобуває запрошенням з
персональною виставкою на Венеціанському бієнале (1920) і навічно залишається
на цьому рівні.
