Культура ХХ століття

Культура ХХ століття.

План лекції:

1. Загальна характеристика культури ХХ ст.

2. Загострення проблем гуманізму в житті і в літературі.

3. Авангардиський живопис: драматизм входження нового в культурний процес.

4. Функціоналізм в архітектурі. Нові виражальні засоби в музиці.

Я кажу, вам потрібно мати

в собі хаос, щоб народити танцюючу зірку.

Ф. Ніцше

         Двадцяте століття. Яке суцвіття талантів, скільки імен! Який калейдоскоп різних напрямів і стилів!

         Які підводні течії нуртували в тогочасному суспільстві? Як вони впливали на розвиток літератури та мистецтва?

         У сучасній науці не існує єдиного загальновизнаного підходу до поняття "культура модернізму", деякі науковці взагалі його не визнають.

         Модернізм як стан світової літератури ХХ ст. - пряме віддзеркалення хворобливого борсання духу, душевних руїн. Мистецтво, літературу в контексті епохи часто розглядають як психічне відхилення у єстві автора.

Модернізм  ( фран. Modernisme - новітній, сучасний) - загальна назва течій у мистецтві та літературі ХХ ст., яким властиві заперечення реалізму, суб’єктивізм у художній творчості, пошуки нових мистецьких форм.

         Основні риси:

Ø Волюнтаризм – віра в те, що індивідуальна воля є найвищим принципом буття;

Ø Ствердження незалежності обдарованої особистості від суспільства і його законів;

Ø Абсолютна свобода художника від будь – яких традицій і норм;

Ø Відмова від раціонально – об’єктивного осягнення світу, опора на інтуїтивне, інстинктивне, підсвідоме сприйняття;

Ø Стильове новаторство, межуючи з епатажем, відображення суб’єктивних фантазій і асоціацій;

Ø Усвідомлення безглуздя людської цивілізації, зневіра в моральність суспільства;

Ø Розкол літератури на елітарну і масову на основі переконання у фатальну відокремленість» людини генія” від “людини користі”.

         Межа ХІХ - ХХ ст. - час формування модерністичних ідей - позначена кризою західноєвропейської цивілізації та культури, яку характеризує:

1.     посилення ідеї нівелювання гуманістичного світогляду;

2.     встановлення тоталітарних режимів;

3.     домінування філософських концепцій, які проголошують вищість держави порівняно з людською особистістю;

4.     перетворення людини як біологічного виду на "заручника" технічної цивілізації та втрата нею власного "я".

         Сучасний світ вражає нас своєю різноманітністю. Яку б сторону буття сучасного суспільства ми не взяли - ніде не наштовхнемося на одноманітність.

         Сьогодні ми є свідками вражаючої за своїми масштабами й темпами картини зростання науково-технічного прогресу. Можна з певністю стверджувати, що за останні чотири десятиліття наука й техніка розвинулися, а світові продуктивні сили зросли набагато більше, а ніж за цілі попередні тисячоліття.

         Людина стала володарем багатьох наукових відкриттів, могутніх технічних засобів. Вона розщепила атом, що дало людству практично невичерпне джерело енергії, створює космічні апарати, електронну техніку, досліджує глибини океанів і надра землі. Дослідження науки й техніки торкнулися й повсякденного життя людей. А якщо, точніше, люди кінця ХХ ст. просто не уявляють свого існування без різноманітної побутової техніки, без радіо- і телеапаратури, а останнім часом і без комп’ютерів, супутникового зв’язку тощо.

         Духовна криза різко загострюється вже після першої світової війни. В духовному відношенні наслідки цієї війни були, мабуть, більш руйнівними, а ніж у матеріальному. Християнські цінності, які протягом тисячоліття становили духовну підвалину європейської культури, зазнали серйозного тиску з боку примітивних націонал - шовіністичних ідей та емоцій. Людські маси відчужуються від звичного природного середовища, переміщуються у місто, що веде до зростання маргінальних (непридатних ) груп населення.

         Людина втрачає свою індивідуальність, а разом з нею і потребу в духовному самовдосконаленні за допомогою культури. На думку визначного мислителя, німецького соціолога та психолога Е. Фромма в сучасному світі виникає потреба у людях, "які прагнуть споживати все більше і більше, в людях, чиї смаки нівельовані..., у людях, які вважають себе вільними і незалежними, не підкореними будь-якій владі або принципам совісті. Людина, яка позбавлена власного "я", прагне перетворити культуру в "індустрію розваг".

         Не всі сучасники оцінили новації модернізму. “Проклятими поетами” назвав Поль Верлен себе та інших майстрів, представників свого покоління. А французька публіка приходила подивитися картини Анрі Руссо, щоб досхочу посміятися над ними. Але згодом глядачі та читачі прийняли це альтернативне реалізму мистецтво і донині віддають йому належне.

        

2. Загострення проблем гуманізму в житті і в літературі.

         І все-таки ХХ ст. - це цілісна епоха, в якій простежується своя культуроформуюча ідея. Це ідея гуманізму, котра, в тім, у мистецтві і в літературі виявляється не тільки в глибокому інтересі до людської особистості, що розглядається у найрізноманітніших ракурсах, а й, хоч як це парадоксально, у зникненні людини з поля зору митця. З центру світу людина починає відсуватись на околицю, нерозривно зливаючись з іншими, звільняючись поступово від власних поглядів, звичок, зрештою від імені, перетворюючись на чистісіньку умовність.

         Зневірена людина шукає себе в недосконалому жахливому світі. Ідей Ф.Ніцше, А. Шопенгауера, З.Фрейда., К.Юнга про жорстокість і абсурдність навколишнього  світу, знедоленість  і неспроможність людини , самотність та приреченість стають філософським підгрунтям для новітніх художньо-естетичних напрямів, що формуються у різних видах мистецтва.

         Франц Кафка (1883 - 1924 рр..), австрійський письменник, вплив якого на літературу свого часу, особливо на літературний авангард, був дуже сильним, писав у новелі "Перевтілення": "... Ні в чому не можна бути певним, бо нічого не можна сказати. Можна тільки кричати, заїкатися, хрипіти. Конвеєр життя несе людину кудись - невідомо куди. Людина перетворюється на річ, на предмет, перестає бути живою істотою..." Що й показано наочно у новелі.

         Уся історія мистецтва ХХ ст. - це розповідь про невпинні пошуки нової точки опору. Якщо вже світ став ворожою силою, котра не захищає індивідуальності, природно було звернутись до одинаків, здатних витримати цей тиск іззовні. Це проглядається у творчості німецького романіста Е.М. Ремарка, американця Е. Хемінгуея.

         Багато що в літературній майстерні було закладено романом ірландця Джеймса Джойса (1882 - 1941 рр. ) "Улісс". Це вершинний вияв модернізму в літературі, який збагатив техніку роману рядом зовсім нових прийомів: "потоком свідомості, різноманітністю форм суб’єктивної мови, багатомовністю.

         Найстрашнішим потрясінням для культури став тоталітаризм і його нелюдське втілення - фашизм. Світ, яким він постав перед свідомістю мислячої людини 30-40 рр., описав письменник Альберт Камю (1913 - 1960 рр. ) у притчі - хроніці "Чума".

         Проте світова література початку і середини ХХ ст. була не тільки песимістичною. Такі письменники, як Г. Честертон, дійшов висновку : "Щоб сильно радіти, досить простого буття. Все прекрасно у порівнянні з небуттям." Ромен Роллан, Теодор Драйзер, Анрі Барбюс та інші "перші імена" світової культури ставились до російської революції з надією. Проте створювалися книги, які відверто ставили під сумнів цінності соціалізму сталінського варіанту: Артур Кестлер у "Сліпучій імлі", Семюель Коен "Великий терор", Євген Замятін "Ми", Уїльям Голдінг "Повелитель мух".

         У повоєнні роки традиція гуманізму іноді виливається у глибокі психологічні драми особистості (Дж. Селінджер, Грехем ГРін, Генріх Бель), в історичні романи (Маргарет Юрсенар), естеїстику (Андре Моруа).

         3. Авангардистський живопис : драматизм входження нового в культурний процес.

         Двадцяте століття багате на особистості, які залишили в культурній спадщині людства яскравий і глибокий слід. Вони пили з чаші життя щедро, досягали високих духовних злетів, падали, набивали синці, піднімалися і, переживши злети і падіння ( а тільки так можна зрозуміти сенс життя), створювали справжні шедеври, не підвладні часові.

         В образотворчому мистецтві при всій різноманітності його течій простежуються таких дві тенденції: пошук нових форм реалізму і відхід від принципів тієї реалістичної системи, яка була властива європейському мистецтву ще х епохи Ренесансу. Це мистецтво модерністське, котре щоразу виступає з позицій відкриття нових шляхів і тому оголошує себе авангардом.

         Авангардизм ( фр. “передовий загін” ) – одне з відгалужень модернізму, загальна назва художніх течій початку ХХ ст., представники яких шукали нових зображально – виражальних засобів у мистецтві.

                                               О Франціє непереможна,

Співай, хай пісня лине кожна

У піднебесну височінь!

Великий, добрий мій народе,

Ти вісник правди і свободи,

Людських надія поколінь!

                  В. Гюго

         Відхід від реалізму особливо проявився в образотворчому мистецтві Франції, що стала батьківщиною фовізму, кубізму, дала своїх дадаїстів і сюрреалістів, абстракціоністів.

         Естетичні принципи авангардизму:

Ø Творили всупереч традиційному мистецтву;

Ø Рушієм людських вчинків вважали підсвідомість;

Ø Ігнорували художні канони, зверталися до формального експерименту;

Ø Демонстративно кидали виклик уставленим суспільним та естетичним нормам.

         У 1905 р. на виставці в Парижі художники Анрі Матісс, Андре Дерен, Моріс Вламінк, Альбер Маркс та ін. демонстрували свої твори, які за різке протиставлення кольорів і спрощеність форм критика називала творами "дикунів", а весь напрям дістав назву "фовізм" - напрям у французькому живописі початку ХХ ст. Походить від фр. слова "les fauves" - дикі.

Риси фовізму:

1.     спрощеність форм;

2.     інтенсивність кольорів;

3.     експресія композиційного вирішення.

         Найяскравішим з фовістів був Анрі Матісс (1869-1954 рр.). Його полотна вирізняються незвичайністю образів і дивовижною яскравістю барв. Основний елемент його мистецтва - інтенсивний колір.

         "Колір має бути виразним, - говорив художник. - Я просто кладу фарбу, яка виражає мої почуття".

         Найчастіше художник змальовує прості речі: картаті тканини і крісла, квіти, жіноче тіло. Його не цікавить передача освітлення, об’єм, простір. Але він виразно передає відмічені характерні пози, жести, навіть психологічний стан.

         Матіс ніколи не переставав працювати над образом людини, не раз втілював свої роздуми в багатофігурних композиціях ("Сімейний портрет", 1911). Красу навколишнього світу він розкривав за допомогою чистих яскравих фарб, насичених сонячним світлом (синіх, зелених, жовтих), контрастних, але гармонійно врівноважених. Але орнаментальність, площинність композиційних побудов не перетворювали полотна Матіса в декоративний палас, бо в ньому захований по - новому втілений зміст. В натюрморті "Червоні рибки" квіти, заокруглені крісла, здається, обертаються навколо круглого столу з акваріумом, де плавають рибки. Все на землі знаходиться в постійному русі - як би говорить художник.

         Матіс постійно чаклував із простором, роблячи ракурс прямим, а глибину площинною. Він навчився втілювати свої бажання в елементи форм.

         Важливою темою Матісса були численні н’ю – прекрасний розвиток теми Делакруа, Енгра, Мане і Ренуара. У зображенні жінок художник цінував “природність руху і грацію”. “Я створюю не жінок, а картину”, - говорив художник наприкінці1910 р. І продовжив цю тему в 1939 р. “Про мене говорять: цей чарівник із задоволенням створює своїми чарами чудовиськ”. Але всі знали, що “чудовиська” Матісса прекрасні…

         Ще одна особлива властивість матісового мистецтва – його внутрішня портретність. Художник часто сам неодноразово згадував про свою особливу пристрасть до цього жанру. Портрет Матісса – категорія естетична, що позначає вірність у передачі визначеного мотиву. У нього безліч автопортретів, портретів дружини, рідних, близьких, нерідко портрети присутні всередині картини, хоча в назві це не відмічено.

         Багато спільного з Матісом в Амадео Модільяні (1884-1920 рр.): лаонізм і витонченість ліній, чіткість силуету. Але монументалізму, притаманного Матісу, у Модільяні немає - він більш камерний, інтимніший. Художник не пристав ні до одного із поширених в той час течій. Він не створював сюжетних картин чи натюрмортів. Зображення оголеної жіночої фігури було головною темою його творчості. В 1906 - 1919 р.р. він написав 26 полотен з зображенням жінок, інколи збуджених, інколи сонних і неприступних.

         Особливе місце в творчості Модільяні займали портрети. Він не писав їх на замовлення. Знаходив свої моделі серед близьких по духу людей. Художник створив свій стиль живопису: його картинам властива витягнутість форм та емоційність.

         Найскладнішою авангардистською течією став - експресіонізм - від лат. expressio - вираз - напрям у літературі і мистецтві першої половини ХХ ст. Виник він у Німеччині, як стихійний протест проти потворностей тогочасної дійсності. Експресіоністи проголошували суб’єктивний духовний світ людини єдиною реальністю, а його вираження - головною метою мистецтва. Початок експресіонізму як художнього напряму був покладений у 1905 р. організацією об’єднання "Міст" студентами архітектурного факультету Вищого технічного училища у Дрездені. У геометрично спрощених формах, через повну відмову від передачі простору, через незгармонізовані тони митці передавали свій жах перед сучасним і майбутнім, відчуття власної неповноцінності, безнадійності і беззахисності у світі. Для картин характерні підкреслено загострена емоційність, гротеск, трагізм. Величезною силою експресії проникнута картина норвезького художника Е. Мунка “Крик”. Одинока людська істота – не жінка, не чоловік, не дитина – стоїть посеред мосту, з душі її виривається беззвучний крик відчаю і страждання.

Кубізм ( франц. Cubisme - куб ) - модерністична течія в образотворчому мистецтві поч. ХХ ст. Представники намагалися за допомогою геометричних фігур передати навколишню дійсність.

Пабло Пікассо - французький художник. У його творчості виділяють два періоди творчості : голубий та рожевий. Картини першого періоду, герої яких - жебраки, бродяги, акробати - циркачі, позначені печаттю втоми і приреченості. Смуток – ось, що породжує мистецтво, переконував Пікассо своїх друзів. З безстрашність істинного художника, 20 – річний Пабло звертається до “низів” життя. Він відвідує лікарні, психіатричні клініки, приюти. Тут він знаходить героїв своїх картин – злидарів, калік, викинутих суспільством людей. Проте художник намагався виразити своїми полотнами не тільки сентиментальне співчуття до них. Голубий світ німоти, в який він заглиблює своїх героїв, - це не тільки символ страждань і болі, це світ гордої самотності та моральної чистоти.

         Починаючи з 1904 року в монохромну голубінь полотен Пікассо вторгаються різні тіні, які стають основними. Цей період називається “рожевим”. На полотнах зовсім інший світ – світ бродячих циркачів, акробатів, клоунів. Він показує їх під час репетиції, в повсякденному житті. Домінуючою темою в цей період стає тема дружби: клоун і  боязкий хлопчик, атлет і тендітна дівчинка – акробатка.

         У картинах митця трагізм поєднувався з іронією, хаос – із гармонією, щирість – із удаваністю, святе ставлення до мистецтва – з відвертим нігілізмом.

Полотно “Дівчина на кулі”. В основу композиційної і ритмічної структури картини покладений пластичний мотив співставлення контрасту і в той же час – рівновага єдності. Могутній атлет і тендітна дівчина, масивність куба і невиразні обриси кулі, моноліт чоловічої фігури на кубі і тоненька, як травинка на вітрі,   фігура дівчинки на кулі. Якщо забрати один із компонентів картини – буде катастрофа. Не буде атлета – і дівчинка втратить рівновагу, а без  тендітної неміцності він рухне, повалиться під власною важкістю. В атлеті можна спостерігати алегорію Доблесті, а в дівчинці – Фортуну.

Найзнаменитішим твором художника стала “Герніка”, присвячена загибелі однойменного містечка в Іспанії під час фашистського бомбардування. Гігантське полотно (3,5 на 8 м ) є ніби чорно-білим колажем, зліпленим з уламків окремих предметів – кінської голови з вищериними зубами, частини людського тіла, рук, простягнутих до неба у благанні порятунку, ліхтаря, що хитається над усім цим мороком. Усі закони класичного, реалістичного мистецтва порушені в цій картині, але мало в світі творів, у яких з подібною силою правди відтворена людська трагедія.

Футуризм ( від лат. Futurum - майбутнє) - авангардиський напрям у літературі й мистецтві ХХ ст. Представники відкидаючи усталені мовні норми й класичну спадщину, прагнули створити “синтетичне мистецтво майбутнього”. Футуристи вважали, що відкрили нову красу - красу сучасного світу. Вони милувалися світом, де все рухається і безперервно змінюється.

Сюрреалізм – не новий або простіший засіб вираження, це навіть не метафізика поезії: це спосіб цілковитого звільнення духу і всього, що на нього подібне.

                   Декларація 27 січня 1925 року.

Сюрреалізм сформувався як модерний художньо-літературний рух, гаслом якого стала тріада: “кохання, краса, бунт”. За словами Бретона (1935 рік), два заклики стали основоположними у формуванні сюрреалістичного канону: “переробити світ” (Маркс) і “змінити життя” (Рембо). Сюрреалізм ( фран. Surrealisme - надреальність) - один із напрямів авангардизму в художній культурі ХХ ст. Виник у Франції.

Це явище літературно-мистецького життя, що зародилося в атмосфері розчарування, характерної для французького суспільства після Першої світової війни, справило потужний вплив не тільки на сучасні йому мистецтво та літературу, а          й на подальший розвиток всіх сфер життя, що мають відношення до художньої творчості. Сюрреалізм можна назвати революційним перетворенням модерного мистецтва,  яке, образно кажучи, відкрило нові двері сприйняття, ставши джерелом натхнення для багатьох мистецьких рухів.

Сюрреалізм постав як втілення нового духу, духу модернізму, як логічний розвиток процесу бродіння ідей у культурному житті Європи початку ХХ ст. Сюрреалізм можна розглядати як один із проявів того процесу “десублімації” (визначення Макса Шелера – А.К.), який охопив на початку століття весь західний світ. “Повстання природи в людині і всього, що є в ній темного, рвучкого, імпульсивного – дитини проти дорослого, жінки проти чоловіка, без свідомого проти свідомості, діонісійського проти Аполлоніїного, Богів так званого життя проти “богів” духу, - це повстання, що спалахнуло відродженням містицизму і народженням психоаналізу, розвитком найрізноманітніших пан віталістичних учень”, було, на думку Шелера, не безпосереднім вираженням надміру сил, а всього лише іншою наївністю, контрідеалом – “органічною, але жахливо односторонньою реакцією на безмежну аскетичну і спіритуалістичну сублімацію попередньої епохи”. Тому сюрреалізм набуває форми всеохопного протесту проти  культурних, соціальних і політичних цінностей, стаючи пароксизмом культурозаперечення, одним із найпотужніших проявів  невдоволення культурою, яка, за Фрейдом, є раціонально внормованою, примусовою сукупністю соціальних вимог, заборон і обмежень, що пригнічують інстинктивні поривання індивідів, адже “культура діє через примус”, “культура ґрунтується на відмові від потягів”.

Сюрреалізм – засіб пізнання реальності, але пізнання не примітивного, а глибинного. Великий вплив на сюрреалістів справили філософія інтуїтивізму А. Бергсона та теорія психоаналізу З. Фрейда. Художники протестували проти сучасної цивілізації, політичних інститутів, держави. Перша виставка художників – сюрреалістів відбулась в 1925 році в Парижі. У ній взяли участь М. Ернст, Х. Міро, А. Массон, І Тангі. Через п’ять років сюрреалізм майже вичерпав свої можливості, але тут починається нове сходження на вершину слави іспанця Сальвадора Далі.

         Сальвадор Далі – іспанський  художник. Автор книг про себе, містифікатор та мультимільйонер. Дослідники вказують на два методи в його творчості: або він вводив у нереальний, фантастичний пейзаж предмети нарочито буденні, або спотворював реальні до страхітливого образу. “Сюрреалізм – це я”, - гордо заявляв художник. Сюжети його картин важко та й не потрібно переказувати, їх треба дивитись і перевіряти на свій смак. Можна лише сказати: якщо Ван Гог – це біль і совість ХХ ст, то С. Далі – його хвороба.

4. Функціоналізм в архітектурі. Нові виражальні засоби у музиці.

         В архітектурі ХХ ст. тривалий час переважала еклектика, тобто комбінація елементів різних стилів. Чимало архітекторів заперечували як еклектику, так і архіїзацію, наслідування давніх витворів.

         “Сучасний стиль” було знайдено – єдиний, але з певними національними варіаціями стиль модерн. Даний стиль народився з поєднання двох тенденцій    : прагнення архітектора раціонально використати нові матеріали (сталь, скло, залізобетон ), і тяжіння до певної міри малозмістовної, але вишуканої декоративності.

         Другий напрям в архітектурі ХХ ст. – функціоналізм – виявив потребу створити не просто відхилені форми, а предметно –естетичне середовище для життєдіяльності людей (Ле Корбюзьє, Ф Райт ).

Риси:

Ø будинок на стовпах;

Ø сад на даху;

Ø вільне планування інтер’єру;

Ø горизонтально - протяжні вікна;

Ø вільна композиція фасаду

З середини ХХ ст. складається дві теорії будівництва – урбаністична та дезурбаністична.

Урбанізм ( з франц. Міський) - напрям містобудування ХХ ст., представники якого вважають неминучим і необхідним розвиток міських поселень, створення міст - гігантів, міських агломерацій, будівництво в містах великих будівель різного призначення.

Урбаністичну теорію створив Ле Корбюз’є, який розробив проект реконструкції Парижу (“План Вуазен”). Це був проект міста майбутнього: комбінація хмарочосів, вільних зелених просторів і складної мережі транспортних артерій.

Дезурбаністи розробляли проекти невеликих міст навколо великих. Це промислові робочі селища або великі житлові комплекси у передмістях. Англійцям імпонувала ідея міста - саду.

“Баугауз” ( від німец. Будинок) - вища школа будівництва й художнього конструювання в Німеччині. Керівники школи розробили естетику функціоналізму, нові принципи формотворення в архітектурі й дизайні, прагнули знайти комплексне художнє вирішення формування матеріально - побутового середовища засобами пластичного мистецтва.

Нові віяння вплинули на розвиток усіх галузей культури. Пошуки нового у музиці цікавлять багатьох композиторів.

Одним із найбільш самобутніх явищ ХХ ст. став стиль “джаз”.  За однією версією слово походить від англійського слова “переслідувати, гнатися”, за іншою – від французького “патякати, тріскотіти”, а за третьою – від імені негритянського музиканта Джазбо Брауна. Джаз виник на основі негритянського фольклору з притаманними йому африканськими ритмами. Скоро після виникнення джаз здобув величезну популярність в усьому світі й розділився на велику кількість напрямків. Первісний джаз справив вплив на творчість багатьох серйозних композиторів – Гершвіна, Равеля, Дебюссі, Мійо.

У 50-60 рр. Виникає “рок” ( від анг. Хитатися, розкачуватися) Рок – культура – це своєрідна контркультура, тобто моральне протистояння світові вдоволеності, психологічна конфронтація, коли особистість не бажає жити за загальноприйнятими стандартами.

У 1954 р. на екрани США виходить фільм “Джунглі класних дошок”,   в якому звучала композиція “Рок цілодобово” (Rock around the clock).

Сучасний рок – це безліч стильових форм та напрямків, національних та регіональних різновидів: мейнстрім – рок (зберігає традиції 60 – х років), поп – рок (відноситься до сфери поп – культури), фольк – рок (спирається на фольклорні традиції), авангардний рок (експериментальний напрям), арт – рок (поєднання електроніки, класики, джазу(, джаз – рок, хард – рок, панк – рок та ін.