Таїна дерев’яних храмів

                  

Доповідач Візниця Оксана   

                Керівник Попіль Л.Б.

Відомий професор Фірлінгер наказував своїм учням, ті їхали до України, здійснювати виграний на конкурсі проект: "Ви повинні будувати і побудувати все так, щоб Київська  Русь стала парком Центральної Європи." І справді, наш край сьогодні оригінальний і неповторний куточок. Багато різноманітних народів, релігій, країн, та власне, і своєрідних людей створили те, що називається словом — Україна. Тут для кожного знайдеться щось своє, рідне, і водночас незвичне та цікаве.
Звичайно все цікаве починається з романтичного і таємничого минулого… На древній Русі християнство сприяло розвитку храмової архітектури. Найдивовижніша риса християнської обрядовості полягає в тому, що зародившись у східному Середземномор’ї, вона у кожного наступного народу набувала нового, національного характеру.
У кожного краю є щось таке, чого немає ніде інде і чим можна гордитися навіть за межами своєї держави. Такою гордістю для нас є унікальні в своєму роді дерев’яні церкви, збудовані народними майстрами без жодного гвіздка у специфічних архітектурних стилях, притаманних лише певній місцевості.Дерево у безводній пустелі вказує на місце, де є вода і можливе життя. Символіка дерева розвивається у Біблії в трьох напрямках: древа життя, древа Царства Божого і древа Хреста.
Церква є древом життя, древом пізнання. По-друге, дерев’яна церква є ї символом космічного древа, образним втіленням всесвіту. Нарешті, дерев’яна церква є розгорнутим уособленням євангельського Древа Хреста, мук Спасителя, його жертви, принесеної в ім’я усього людства.Кожен спочатку зачаровується якоюсь неземною красою таких церков, переживає легке сп'яніння від довершеності їхніх форм, органічності архітектури, гармонійної вписаності у ландшафт. Після того, як минає перше здивування, приходить бажання розібратися у природі цього феномену, проникнути у його сутність. І тут починаєш розуміти, що кінцевої сутності ти так і не осягнеш. Дерев'яна церква наділена нескінченнім змістом — як і цілий Всесвіт. Чому? Та мабуть тому, що вона, власне, і є маленькою його моделлю, у котрій, мов у краплинці, відображується гігантський космос. Дерев'яна церква немов виростає з рідного грунту подібно до дерева. Здається, на перший погляд,  що це не творіння рук людських. Вражає її органічний зв'язок з природою. У цьому храмі відчувається синкретизм релігійного світосприйняття, коли суб'єкт розчиняється в об'єкті, людське — у божественному, - штучне у природному, будівля — у ландшафті.

Олександр Архипенко - Українець, який став громадянином світу

Українець, який став громадянином світу

Народився Олександр Архипенко 30 травня 1887 року в Києві, де прожив 19 років до від'їзду в Москву в 1906 р. Батько Порфирій Архипенко викладав інженерію в Київському університеті й був винахідником. Дід був іконописцем. Малювати малий Олександр почав при ньому. На вплив іконописного мистецтва у творчості Архипенка в плані використання кольорів вказували потім не раз. У Києві Олександр чотири роки навчався в Мистецькій художній школі, яку не закінчив, бо йому набрид викладацький консерватизм. Подався до Москви. Відвідував виставки, що і було продовженням його навчання. Після того як побачив експозицію салону «Золоте руно» з Франції, зрозумів: його місце там, у Парижі. В 1908 році він уже на Монмартрі — геніальне рішення! Париж, як відомо, був тоді місцем революційного мистецького авангарду. Його колегами і друзями стають Пікассо, Матісс, Сезанн, Леже, Брак, Модельяні, Аполлінер, митці-емігранти зі Східної Європи, зокрема Шагал. Він кинувся за наукою до Лувру, де насамперед зацікавився безпосереднім, наївним мистецтвом Африки так званого примітивізму. Класика його не хвилювала. Він був народжений для іншого, нового стилю в скульптурі. Спочатку цим стилем стає кубізм, родоначальником якого в живописі був Пікассо. Архипенко першим використовує цей стиль у скульптурі. Участю у виставці «Салону незалежних митців» у 1910—1911 роках заявив про себе як про новатора, і далі — все його творче життя, а це близько 60 років, було постійним експериментаторством, пошуком нового у формі, змісті, матеріалах, кольорах, стилях. Раз і назавжди категорично відкинув будь-які умовності, традиційність. Став вічним революціонером у мистецтві. Творча сміливість, ризик, несподіваність, геніальність — це не одинокі визначення, вживані мистецтвознавцями щодо його творчості. Перше міжнародне визнання Архипенко здобуває запрошенням з персональною виставкою на Венеціанському бієнале (1920) і навічно залишається на цьому рівні.

Лекція №4 Культура бароко

Лекція №5

Культура бароко

Мета:

         Навчальна: ознайомити студентів з культурною спадщиною епохи, її духовними цінностями.

         Виховна: сприяти вихованню почуття прекрасного, уміння бачити і розуміти твори мистецтва.

План лекції:

1.     Наукова революція XVІІ ст. та формування світоглядних засад нового часу.

2.     Світогляд бароко. Людина в культурі бароко.

3. Західно -  європейська культура XVII століття:

а) живопис та архітектура епохи бароко.

б) література та музика.

1. Наукова революція XVІІ ст. та формування світоглядних засад нового часу.

        XVII ст. вирізнялося складністю соціальних та духовних процесів. Тривала боротьба проти феодалізму, який не зберігав своєї позиції. Проте у Західній Європі розпочався активний процес формування національних держав, об'єднання країн під владою монархів. Невипадково XVII ст. називають "віком абсолютизму". Формування монархічних устроїв супроводжувалося запеклою боротьбою між  дворянством і буржуазією у політичній та економічній сферах.

Загальна атмосфера у світі була досить неспокійною. Народи Європи потерпали від жорстоких битв за перерозподіл територій. На зміну релігійним   війнам, що супроводжували Реформацію, прийшла не менш кривава і руйнівна Тридцятилітня війна (1618-1648). Масовими вбивствами позначені революційні  події в Нідерландах.

Такі зрушення у світогляді зумовлювалися виникненням нових політичних форм, що сприяли зростанню капіталістичної економіки, розвитку, мануфактури й зародженню великих приватних капіталів. Невипадково ХVІІ ст. називають “віком абсолютизму”: в багатьох країнах Європи королі прагнули підкорити свавільних феодалів, сприяли мистецтву і науці.

Реформація – (в перекладі з латини – перетворення, виправлення) – загальновизнана назва суспільно-політичного руху, що на початку ХVІ ст. охопив майже всю Європу. Він був спрямований проти католицької церкви та спричинив створення нових, так званих протестантських. Реформація відіграла величезну роль у руйнуванні старого феодально-патріархального укладу в культурі, мисленні, способі життя. Протестантизм виробив особливу етику, що й нині визначає свідомість і звичаї мільйонів людей  у багатьох країнах Західної Європи і Нового світу, - етику праці, економічної діяльності, договірних відносин, акуратність, педантизм та інші бюргерські чесноти. Протестантська цивілізація всмоктала кращі досягнення західного середньовіччя: зберегла традиції римського права, самоврядування міст, автономію університетів тощо. Реформація забезпечила й деякі особливі риси культури Нового часу в галузі філософії, науки, мистецтва, моралі.

         Головного удару Реформація завдала католицькій церкві.  З розвитком міст та появою буржуазії посилюється невдоволення феодальними порядками, католицькою церквою. Одночасно посилювалась єресь, тобто критика церкви селянством і жителями міст. Саме так створились умови для Реформації. Вона практично вимагала створення нової церкви – не феодальної, а буржуазної. ЇЇ виразниками були три найвідоміші реформатори XVI ст. – Мартін Лютер, Ульріх Цвінглі та Жан Кельвін.

         Можна без перебільшення сказати, що Реформація змінила обличчя Європи, чимало посприяла поступовому створенню того соціального і культурного ладу, що й до тепер існує  в більшості європейських держав.

         Релігія продовжувала відігравати провідну роль у багатьох країнах Європи, проте її позиції значно похитнулися у зв’язку із розвитком науки, техніки, торгівлі, мореплавства.

         Основоположниками філософії XVII ст. стали англ. Френсіс Бекон і француз Декарт. Ф. Бекон зробив спробу поєднати емпіричний та раціональний шляхи пізнання, вбачаючи мету науки у “збільшенні влади людини над природою”. На початку XVII ст. виступила знаменита плеяда вчених та філософів, яка захищала положення про матеріальність та закономірність Всесвіту: Локк та Гоббс, Спіноза та Лейбніц, Гюйленс та Н’ютон. Так Ньютон і Декарт зробили важливі кроки на шляху вивчення природи світла. Світ постав у всій різноманітності та складності, в єдності та русі. І це спонукало філософську думку осмислити знайдені закономірності й створити відповідні філософські системи.

         Велику роль у формуванні нової картини світу відіграли й інші вчені. Йоганн Кеплер відкрив закони руху планет, обґрунтував теорію руху небесних тіл. Паскаль, Бойль – розпочали вивчення навколишнього середовища – газів, рідин.

         З утвердженням капіталістичних відносин активно розвивалося виробництво. Значно зросла роль прикладних наук. У Європі з’явилися перші наукові товариства: Лондонське королівське і Паризька академія.

         XVII ст. по праву можна назвати віком пізнання наукових законів і володіння природою, підкорення її волі людини.

Культура країн Західної Європи ХІХ ст.

Культура ХІХ ст.

ХІХ ст. відрізнятиметься від усіх століть точним і виразним зображенням людського серця.

                                                                                              А. Стендаль

        ...найважчим і найвищим у мистецтві мені вбачається не здатність викликати сміх і сльози, а вміння діяти, як чинить природа.

                                                       Г. Флобер.

        Це мистецтво вільне, іскристе, мистецтво вільного повітря, мистецтво порівняне зі стихіями, вітром, небом та морем! Я тільки намагаюся виразити з найбільшою щирістю відчуття і почуття, які переживаю: інше мало що для мене важить.

                                                        К. Дебюсі

Мистецтво не знає меж...                "Повчальне слово Птахотепа"

1. Загальна характеристика культури ХІХ століття.

         В цілому культура ХІХ ст. базується на тих самих цінностях, що і вся культура Нового часу - раціоналізм, антропоцентризм, європоцентризм. У вирішенні фундаментальних світоглядних питань вона намагається втриматися у рамках нової культурної парадигми. Але до ХІХ ст. світ став іншим і культура обирає шлях переоцінки цінностей.

         Відбувається великий культурний переворот, який можна порівняти по значимості і масштабності з переходом людства від первісності до середньовіччя і до останнього - до Нового часу. Відомий філософ і культуролог ХХ ст. Хосе Ортега - і Гассет писав: "Ми дійсно стоїмо перед радикальними змінами людської долі, які породило ХІХ ст. Три фактори зробили можливим створення нового світу: демократія, експериментальна наука і індустріалізація. " Другий фактор і третій можна об’єднати під іменем "техніка". Ні один з цих факторів не був створений віком, вони з’явились на два століття раніше. ХІХ ст. привело їх в життя.

         Головна особливість наукових відкриттів ХІХ –  поч. ХХ  ст. полягала в тому, що вони докорінно змінювали уявлення про будову матерії, простір, час, походження життя на землі та ін. Видатним науковим досягненням ХІХ ст. була еволюційна теорія Ч. Дарвіна. Він в 1859 р. друкує працю “Походження видів шляхом природного добору”, в якій узагальнює досвід власних спостережень, досягнення біології та селекційної практики й називає головні чинники еволюції органічного світу. В подальших працях, зокрема “Походження людини і статевий добір” Ч. Дарвін висуває гіпотезу про походження людини від мавпоподібного предка. 

         У цей період виникає широка мережа лабораторій та науково-дослідницьких інститутів: Кавендишська лабораторія у Кембріджі та Пастеровський радієвий інститут у Парижі, Імперський фізико-технічний інститут у Берліні та ін.

         Значення цих трьох епохальних подій дуже важко було переоцінити і осмислити. Мова, перш за все, йде про промисловий переворот в Англії, Війну за незалежність північноамериканських колоній і Велику французьку буржуазну революцію. Саме ці події і породили основні соціокультурні процеси ХІХ ст.

         Технічний переворот в Англії почався в останній третині  ХІХ ст. і став головним змістом економічного розвитку країн Заходу.

         На трон зійшла її величність Машина, по образу і подобі якої моделюється тепер все суспільне життя. Технічний переворот змінив матеріальне середовище, в якому жили люди, суттєво вплинув на спосіб їх життя. З появою електрики змінився характер освітлення вулиць, приміщень, з’явилися трамваї, метро.

         Технічна революція демонструвала могутність людського розуму, створюючи одне чудо за іншим: електричний струм, телефон, радіозв’язок, кіно, автомобілі та ін.

         На поч. ХХ ст. перші спроби зробив кінематограф – мистецтво, найбільш пов’язане з технікою. Це сталося 28 грудня 1895 року. В цей день брати Луї та Огюст Люм’єр провели в одному з паризьких кафе демонстарцію кількох фільмів.

         Індустріалізація відрізнялась від попередніх етапів буржуазного розвитку наступними рисами:

Культура ХХ століття

Культура ХХ століття.

План лекції:

1. Загальна характеристика культури ХХ ст.

2. Загострення проблем гуманізму в житті і в літературі.

3. Авангардиський живопис: драматизм входження нового в культурний процес.

4. Функціоналізм в архітектурі. Нові виражальні засоби в музиці.

Я кажу, вам потрібно мати

в собі хаос, щоб народити танцюючу зірку.

Ф. Ніцше

         Двадцяте століття. Яке суцвіття талантів, скільки імен! Який калейдоскоп різних напрямів і стилів!

         Які підводні течії нуртували в тогочасному суспільстві? Як вони впливали на розвиток літератури та мистецтва?

         У сучасній науці не існує єдиного загальновизнаного підходу до поняття "культура модернізму", деякі науковці взагалі його не визнають.

         Модернізм як стан світової літератури ХХ ст. - пряме віддзеркалення хворобливого борсання духу, душевних руїн. Мистецтво, літературу в контексті епохи часто розглядають як психічне відхилення у єстві автора.

Модернізм  ( фран. Modernisme - новітній, сучасний) - загальна назва течій у мистецтві та літературі ХХ ст., яким властиві заперечення реалізму, суб’єктивізм у художній творчості, пошуки нових мистецьких форм.

         Основні риси:

Ø Волюнтаризм – віра в те, що індивідуальна воля є найвищим принципом буття;

Ø Ствердження незалежності обдарованої особистості від суспільства і його законів;

Ø Абсолютна свобода художника від будь – яких традицій і норм;

Ø Відмова від раціонально – об’єктивного осягнення світу, опора на інтуїтивне, інстинктивне, підсвідоме сприйняття;

Ø Стильове новаторство, межуючи з епатажем, відображення суб’єктивних фантазій і асоціацій;

Ø Усвідомлення безглуздя людської цивілізації, зневіра в моральність суспільства;

Ø Розкол літератури на елітарну і масову на основі переконання у фатальну відокремленість» людини генія” від “людини користі”.

Духовна культура епохи Просвітництва

ДУХОВНА КУЛЬТУРА ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА

1.    Соціально-економічні умови розвитку західноєвропейської духовної культури доби Просвітництва.

2.    Раціоналістична філософія. Енциклопедизм.

3.    Зростання ролі літератури в житті суспільства.

4.    Особливості розвитку мистецтва доби Просвітництва (архітектура, живопис, музика).

1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА

Просвітництво - прогресивна ідейна течія епохи становлення капіталізму, пов'язана з боротьбою проти феодальних порядків. Вона мала такий величезний вплив на всі сфери духовного життя суспільства, що й саму епоху називають епохою Просвітництва.

Хронологічно - це приблизно друга половина XVII—XVIII ст. Період характеризується подальшим зростанням і зміцненням національних держав Європи, докорінними економічними зрушеннями, бурхливим розвитком промисловості та напруженими соціальними конфліктами.

Особливості епохи:

Ø Розповсюдження передових ідей,

Ø розкріпачення розуму людини,

Ø Віра в людину,

Ø віра в розум людини, її високе покликання

Ø продовження гуманістичних традицій доби Відродження

Із становленням у Західній Європі буржуазного суспільства ідеї Просвітництва зароджуються  в Англії, потім у Франції, пізніше в Німеччині, Італії та в інших країнах.

Характерною рисою Просвітництва було прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, «вічної справедливості», рівності та інших принципів, що, на їх думку, випливають з самої природи, з невід'ємних «природних прав» людини. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства. Вони прагнули розкріпачити розум людей і тим самим сприяли їх політичному розкріпаченню. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. В цьому вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.

Просвітництво в різних країнах мало й специфічні відмінності, зумовлені особливостями їх історичного розвитку. Саме специфічні умови історичного розвитку західноєвропейських країн в добу Просвітництва, художні традиції, що склалися в цих країнах у попередні століття, були причиною того, що культура і мистецтво кожної з них мали свої особливості та відмінності. Разом з тим в культурі західноєвропейських країн можна виділити й спільні риси, які дають підставу говорити про добу Просвітництва як про певний цілісний етап в історії європейської духовної культури.

Тріодь Пісна

       Тріодь Пісна - богослужбова книга для перед і повеликоднього часу церковного календаря. Є дві "Тріоді": пісна, у які вміщені пісні переважно покаянного змісту, простосовані до Великодного посту, здебільшого у формі трьох пісень; і цвітна, що охоплює служби - пасхальні, із Страсним тижнем, із Великоднем, Зеленими святами із Неділєю всіх святих.

        Обидві "Тріоді" належать до слов'янських першодруків. Їх часто друкували у Києві 1627, 1631, 1640 р.р. і пізніше у ЛЬвові 1642 р.

          "Тріодь пісна" була надрукована кириличним шрифтом першим друкарем слов'янських книг - Фіолем Швайпольтом.